Eugeniusz Gołybard
Znaczne zainteresowanie mediów patriotycznych Ukrainy wywołała II Międzynarodowa Naukowo-Twórcza Konferencja pt.: „Культура, як основа формування української державності: історія, досвід, перспективи”. Organizatorami konferencji byli przedstawiciele kilku struktur i komisji obywatelskich działających pod egidą Ministerstwa Kultury Ukrainy.
Wśród wielu wygłoszonych wykładów największe wrażenie na obecnych sprawiło wystąpienie prezesa towarzystwa „Diaspora ludu czeczeńs kiego” Salmana Sadajewa. Aktywną pozycję narodu krymskotatarskiego na tle wojny wyświetlił historyk Andrij Iwaneć, zaś o wkładzie Polaków Ukrainy opowiedział nasz korespondent Eugeniusz Gołybard, którego wystąpienie w oryginale przytaczamy poniżej.
Участь польської громади України у державотворчих процесах
Громадяни України польського походження, за своїм духом, інтелектом, усвідомленням історичної правди і особистим досвідом, завжди були і є переконаними патріотами незалежної України.
У всіх подіях новітньої історії України, починаючи від перемоги польського об’єднання “Солідарність”, падіння Берлінського муру і зруйнування СССР, бачимо виразний польський слід боротьби за справедливість і незалежність.
Ліквідація комуністичної влади у Польщі і набуття незалежності України відкрило величезні можливості для вільного розвитку двох країн-сусідів. Ці можливості кожна з країн використовувала по-своєму.
Республіка Польська, яка в дуеті двох братніх країн мала гірші стартові умови, вже од початку 1993 року, завдяки рішучим реформам Лєшка Бальцеровича, почала випереджати Україну за багатьма показниками.
Цей процес добре бачили ми – члени польських національних товариств, котрі періодично бували у Польщі. Ми намагались (зокрема через засоби масової інформації) сприяти поширенню в Україні цінного польського досвіду і заохочували українських функціонерів до його ефективного використання.
Ще 2 грудня 1992 року в газеті “Кієвскіє вєдомості” виходить стаття „Чи не придивитися нам до Польщі? „ Автор публікації, на підставі фактичних даних і власних вражень під час перебування в Польщі, доводить, що Україна втрачає час і ресурси, бо вперто ігнорує доробок сусідки за Бугом.
29 січня 1993 року той самий автор, щойно повернувшись з Польщі, пропонує читачам газети “Кієвскіє вєдомості” аналітичну таблицю, в якій порівнює показники двох країн і робить висновок: “Якщо б у нас справи розвивалися так, як у Польщі, то купівельна спроможність в Україні виросла б у 4,1 раза”.
Починаючи од тих перших публікацій на тему державотворення, члени польської діаспори в Україні, маючи можливість безпосередньо спостерігати і порівнювати розвиток подій в обох країнах, намагаються всіма засобами переконати українське суспільство в необхідності справжньої розбудови держави, а не її імітації.
Зокрема цьому був присвячений цикл статей в газеті “Вечірній Київ” під заголовком „Що і як реформувати”, в яких один з членів польського товариства докладно розглянув необхідні державотворчі заходи в основних десяти напрямах розв’язання проблем, стабілізації і позитивного розвитку України: ринок, виробництво, національна валюта, податки, інфляція, власність тощо. При цьому враховано польський досвід реструктуризації підприємств.
Публікація викликала зацікавленість не лише в Україні, а тому 1995 року Фонд демократії видає її окремою брошурою „Що і як реформувати”.
27 січня 1996 року в газеті “Вечірній Київ” представник київської Полонії наводить порівняльний аналіз купівельної спроможності сім’ї в обох країнах і виносить в заголовок питання: „Чому у нас життя гірше, ніж у Польщі? „.
І дає відповідь наприкінці публікації: “Тому що тільки продуктивна праця у виробництві дає повну і остаточну певність у надійності економіки родини і держави. І тому, що справжня економічна міць держави спирається на економічну надійність родин”.
Упродовж 1997 року газета “Вечірній Київ” регулярно друкує матеріали полонійного автора під рубрикою “То чи йдуть у нас реформи?”, в яких пропонується освоювати в Україні польський досвід реформування.
Але так звана “правляча еліта” саме тоді, замість державотворенням, якраз була зайнята олігархотворенням...
1997 рік ознаменувався подією, на яку впродовж 1997-1999 років адекватно відреагували громадяни України польського походження в ряді публікацій газети “Вечірній Київ”, зокрема: „Польща – в НАТО. Що ми на то?” та „Наші західноєвропейські координати – НАТО”.
Що було потім – відомо. Антиукраїнський напрямок інтересів верхівки з Печерська, з орієнтацією на Москву, виявися привабливішим для особистого збагачення за рахунок пересічних громадян.
А тим часом, Польща не марнувала енергію на пустопорожні теревені й активно готувалася до вступу в ЄС, витрачаючи на інтеграцію до Європейської Спільноти (млрд. доларів США): 1999 рік – 0,3; 2000 р. – 0,7; 2001 р. – 1,04; 2002 р. – 1,119; 2003 р. – 1,26. Тобто щорічно близько 2,5% витрат бюджету країни.
Про це вперше повідомив читачам аналітик польської діаспори в Україні у публікації „Ціна входження до Європи” (“Слово Просвіти”, 10 вересня 2003 року).
Вступ Республіки Польської до НАТО і ЄС викликав великий ентузіазм серед поляків України. Очікування на чергу України в цьому напрямку набули ще більших підстав і підтримки, зокрема й в польськомовних газетах “Dziennik Kijowski”, „Kurier Galicyjski”, тижневику „Krynica” та інших.
Значною подією державотворчого характеру, за участю громадян України польського походження, став вихід друком двох публіцистичних книг: “По-сусідськи. Польський вектор”. „Документальна розповідь про динамічне п’ятнадцятиріччя 1989-2004 роки, про роль і наслідки використання національної ідеї в Україні та Польщі” – К.: Університетське видавництво “Пульсари”. 2004. 432 с., іл. та “Кучмізм і кучмономіка”. Частинп перша. „Документальна оповідь про афери корумпованої влади. – К.: Університетське видавництво “Пульсари”. 2005. 512 с., іл.
Обидві книги, на документальній основі, послідовно відтворюють лише факти. Перша, крок за кроком, з репортерською докладністю, досліджує причини поступового відставання України від Польщі та інших європейських держав.
Друга книга – це фактично літопис руйнування молодої української держави і внесок конкретних осіб у процес руйнування, зокрема порівнюючи їх солодкі слова і дуже гіркі діла. Переконливо доведено, як відбувалось руйнування економіки, фінансів, війська, культури тощо.
Водночас завдяки активній участі членів польських товариств, об’єднаних у Спілці Поляків України (ZPU) та Федерації Організацій Польських на Україні (FOPnU), жваво розвивалась культура багатонаціональної Української Держави.
Величезний успіх мали виступи численних регіональних і столичних польсько-українських фольклорних колективів, серед яких найбільшої популярності набув колектив JASKÓŁKI (Ластівки) під керівництвом Заслуженого діяча культури Польщі і України Вікторії Радік, чий голос ми часто чули в передачах Українського Радіо.
Аматорські таланти українських поляків отримали величезний розвиток і визнання публіки на багатьох вітчизняних та міжнародних конкурсах, фестивалях і тематичних концертах, зокрема й на славнозвісному “Всі ми діти твої, Україно!”.
На хвилях Українського Радіо упродовж 2003-2004 років виходила в ефір унікальна двомовна польсько-українська, культурно-освітня, музично-розважальна програма “По-сусідськи”. Завдяки творчим зусиллям польськомовних авторів і ведучих цієї програми, в ефірі було опубліковано 212 передач на 96 тем.
Велику роботу провели члени польських товариств для вшанування пам’яті самовідданих поляків і українців, патріотичних громадян інших національностей, репресованих у період совєцької окупації.
Цю копітку роботу вони вели в архівах, на цвинтарях і під час археологічних розкопок на місцях поховань. Власне завдяки зусиллям цих дослідників, вдалося відновити багато славних імен і встановити меморіали у багатьох містах України, серед яких у місці найбільших поховань жертв масових розстрілів – у Биківні.
Аналізуючи динаміку подій і геополітичну ситуацію у Центральній Європі та в Україні зокрема, дослідники з польських товариств, ще на початку ХХІ століття дійшли висновку, що вочевидь не оминути загострення стосунків з боку Росії, а це вірогідно може вилитись у військову агресію з її боку.
Відтак у газеті “Українське слово” № 12, 21-27 березня 2007 року з’являється стаття Куди коливається маятник. На підставі аналізу гармонійних змін внаслідок циклічних коливань в суспільно-політичному житті, у цій публікації цілком конкретно попереджено:
“З огляду на тривале стискання пружини невирішених проблем у відносинах з Росією (в тому числі вперте ігнорування керівництвом України власних можливостей енергозабезпечення і неготовність українського війська протистояти агресорові), цілком можливо, що пружина може вистрілити близько 2015 року гострим (можливо ініційованим із зовні) громадянським конфліктом, з його перетворенням у міждержавний”.
Близько 2015-го – це 2014-й рік. На жаль, чітке попередження (аж за 7 років перед тим, зокрема й про неготовність українського війська!) залишилось непоміченим...
Також непоміченою залишилась книга “Злочинна рука Росії в Україні”. „Фрагмент сучасного літопису (1994-2015 роки). Факти, особи, коментарі”. – К.: “Фенікс” та “Український пріоритет”. 2015. 410 с., іл.
У виданні зображена вся давня і сучасна історія підступності і зради в стосунках між Росією і Україною. Це історія, з якої в Україні досі не зроблено належних висновків, а відтак не видно втішних перспектив на майбутнє...
Не секрет, що нині Польща не дуже суперечить прагненням громадян України (передусім тим, хто має Карту Поляка) виїхати на постійне проживання до Польщі. Немало вже виїхали, немало й прагнуть виїхати. Ці прагнення можна зрозуміти. Адже фактом є, що в Україні важко знайти гідне місце для розумних і порядних людей.
Але 26 років, упродовж яких поляки України, разом з усіма патріотами, активно намагались будувати незалежну, демократичну, розвинуту країну, багато в чому навчили і посприяли формуванню громадянського суспільства.
Євген ҐОЛИБАРД
кореспондент газети “Dziennik Kijowski”,
Заслужений діяч культури Польщі
