Dziś: czwartek,
14 listopada 2019 roku.
Przegląd do nr 603 – listopad 2019 r.
Kultura
Проблема вибору мови та культури
УКРАЇНСЬКІ МОТИВИ В ТВОРЧОСТІ ЮЗЕФА ЛОБОДОВСЬКОГО

«Хіба не промовистий той факт, що в той час, як Гоголь-Яновський став Ґоґолем і віддав свій геній на службу російської літератури, Куліш писав українською, а насамперед те, що всю літературну творчість він наповнював українським національним змістом?» - писав 1952 року Юзеф Лободовський. Проблема вибору мови та культури, якій  служитимеш, завжди постає перед митцями, котрим судилося народитися в імперії і не належати до титульної нації. Уродженець Бердичева, син польського повстанця Юзеф Коженьовський у 27-річному віці залишає царську Росію, а в 30 років опиняється в Англії, щоб згодом зробитися класиком англійської літератури Джозефом Конрадом. Інший поляк, Юзеф Лободовський, 1939 року теж тридцятилітній, з частиною розбитого польського війська залишить Польщу (не знаючи, що це назавжди), пройде через численні випробування перш, ніж дістанеться до Іспанії (також не знаючи, що це назавжди), де остаточно утвердиться як письменник польський.

Однак і в житті  Лободовського – і то в ранньому віці – була подія, яка згодом справила значний вплив на його світогляд і творчість. Ідеться про його перебування в українському середовищі на Кубані. Ось як про це розповідав сам Лободовський, виступаючи 26 листопада 1977 року в Науковому товаристві імені Т.Шевченка в Нью-Йорку: «Так сталося, що між одною і другою російськими революціями я з родиною малим хлопцем опинився на терені Кубанщини, і вже тоді розмовляв по-російськи. Мене відразу здивувало, що ті люди в місті на березі Азовського моря говорять якось інакше, ніж я звик до цього раніше в Москві. Справді, міщани саме в містах на Кубанщині розмовляли якимось дивним волапюком, змішуючи російські й українські слова, часто надаючи українським словам російського звучання чи форми і, навпаки, російським – українського. Ну, але потім сталося, що я познайомився іще й з іншою мовою, а саме з мовою кубанських козаків, які, природно, як нащадки Запорозької Січі розмовляли старою, ще з вісімнадцятого століття, українською мовою. Звісно, я розумів її п’яте через десяте, але почав цим цікавитися, з тим, що мене передусім привабили козацькі пісні...»

З тих дитячих вражень, з того зацікавлення козацькими піснями зародився інтерес до української історії та культури, який живив творчість цього польського письменника і без якого – це можна сміливо стверджувати – його творчість була б інакшою. Чимало дослідників називають Лободовського продовжувачем того напрямку в польській поезії доби романтизму, що дістав назву так званої «української школи» і який репрезентували Антін Мальчевський, Северин Гощинський, Йосип Богдан Залєський, а також українських мотивів деяких творів Юліуша Словацького («Мазепа», «Беньовський», «Срібний сон Саломеї» та ін.)

А проте таке трактування можна прийняти з одним суттєвим застереженням. У творчості Лободовського українська тема значно ширша, вона не обмежується романтичним сприйняттям і замилуванням краєвидами, хоча й він урочисто називає Україну степовою Елладою, запозичивши цей образ у Євгена Маланюка («І ось встає із піни Понту/ Над хвиль розгойданим свічадом/ Співуча мрія горизонту - /Сліпуча степова Еллада» Євген Маланюк, «Символ», 1937 рік.)

Цю відмінність Лободовського від його ж таки попередників спостеріг ще Святослав Гординський, котрий у датованому груднем 1977 року есеї «Юзеф Лободовський і його поезія», зокрема, зазначав: «Словацький, особливо в поемі «Беньовський», дав геніальні образи української степової природи з її курганами, з яких подзвонюють зариті дзбани з прахом лицарів, з лірниками, що на тих курганах серед моря бур’янів співають думи предківських часів. Тільки ж Словацький не дав перспективної проекції від тих могил до сучасного і майбутнього, так як це зробив Шевченко, в якого «трупи встали і очі розкрили». В Лободовського ця проекція стала однією з головних ідей у його поезії на українські теми. Що його могло привести до цього?»

Гординський ставить це запитання і сам же на нього відповідає: «Одне – атавізм, вроджений голос предків, що обізвався в свідомості поета, хоч сам він народжений поза Україною», пояснюючи отже інтерес Лободовського до України тим, що той сам виводив свій рід від козацького ватажка Григорія Лободи. Таке трактування, можливо, має право на існування, та все ж воно видається дещо спрощеним. Бо й справді, чому тоді та ж таки Україна чи Росія (крім народовольців з роману «Очима Заходу») не відлунюють у Джозефа Конрада, а Африка в Олександра Пушкіна. Натомість Україна у Лободовського посідає вагоме місце в усіх жанрах, до яких він вдавався, - в поезії, прозі, перекладах, літературознавчих працях і публіцистиці.

Вочевидь дитячі враження живили той інтерес, але суворий соціалістичний реалізм швидко перекреслив романтичні настрої, а загибель Миколи Хвильового, так само як і самогубство Маяковського, і Голодомор 1932-1933 років в Україні, а також нелегальне відвідання українських теренів і знайомство з реаліями життя в совєтській Україні спричинилися до того, що Лободовський, за висловом Ірени Шиповської «остаточно вилікувався від комунізму». Тож поряд із романтичним сприйняттям української минувшини та природи Україна в поезії Лободовського набуває трагічних рис як жертва царської, а згодом совєтської імперії («На ґвалт, в Сибір-неволю, //опухла з голоду, ти гнана...» («Пісня про Україну», переклад Святослава Гординського), і водночас поет пророче вірить у майбутню незалежну Україну («... з провінції ти змінишся в вітчизну», «Мільйоном вольт ударить серце// воскреснутої України (там само). При цьому Лободовський виступає глашатаєм побратимства України та Польщі як запоруки їхньої незалежності («... і день новий мене вже владно кличе:// забути все, що серце болем стисло,// зв’язати в пісні знов Дніпро та Віслу,// прокласти путь для молодої сили...» («Пісня про Україну», переклад Сергія Борщевського).

Українська тема звучить у поезії Лободовського, починаючи від найперших збірників – «Розмова з вітчизною» (1935) та «Демонам ночі» (1936) і супроводить поета фактично впродовж усього життя. При цьому, як зазначив у ювілейній статті з нагоди 100-ліття від дня народження Юзефа Лободовського, надрукованій у київській польській газеті «Dziennik Kijowski»,  Сергій Борщевський, „в його творчості зустрічаємо не лише образи українського фольклору (Мавка, Купала, вовкулаки тощо), не лише образи минувшини, але й «Думу про отамана Петлюру», «Епітафію генералові Тарнавському», «Триптих про замучену Церкву», «Пісню про голод», «На смерть повішених українців», «Українським поетам» та інші поезії подібного спрямування». У збірнику «Молитва на війну» (1947) Лободовський оплакав долю діячів української культури, які стали жертвами комуністичного терору, а згодом у «Київських воротах» явив моторошну ґенезу цієї трагедії – картину посталого на козацьких костях Петербургу («З ваших тіл поробили цвинтарний підмурок,// і столиця постала// на костях козацьких» (переклад Мирона Борецького).

Вже у вірші «Кінь отамана Лободи» зі збірника «Розмова з вітчизною» Юзеф Лободовський, проголошуючи себе внуком і спадкоємцем свого героя, рішуче заявляє:

«То щастя, доля, життя –
серце в пустому просторі
а як кінь, хропучи, пристане
 і смерть мені виб’є стрем’я,
перед безсмертям зір
похололими сповним устами
повну чашу журби і звитяг
за тебе, кривава земле».

(переклад Святослава Гординського).

 

Цій клятві Лободовський залишається вірним усе життя. Програмними його творами – про що свідчать і їхні назви – є «Похвала Україні» та «Пісня про Україну». І обидва вони є водночас закликом до українсько-польського єднання, обидва сповнені віри, що «Унія давня постане» («Похвала Україні» (переклад Сергія Борщевського) та що «у Вінниці знов буде стиск долонь,// і їх не розірвати вже нікому» («Пісня про Україну» (переклад Святослава Гординського), як це вже було за часів Пілсудського та Петлюри.

Відзначимо побіжно, що українські мотиви виразно звучать і в прозових творах Лободовського, які містять спогади про дитинство (зокрема, в повістях «Очерети» (1955), «У станиці» (1958), «Шлях назад» (1961), а також в автобіографічній повісті «Діяння Юзефа Закревського», ч.1-4, 1965-1970.

Не менш вагомим, ніж в оригінальній творчості письменника, залишився український слід у перекладацькому доробку Лободовського. Перекладав він з української багато та плідно в різних літературних жанрах – публіцистику, прозу, поезію, зокрема, упорядковану Іваном Кошелівцем антологію «Україна 1956-1968», що відкривала польському читачеві як в еміграції, так – попри кордони – і в Польщі правдиву картину літературного та суспільного життя в совєтській Україні.

Розпочавши свою діяльність перекладача-україніста зі співпраці з Українським науковим інститутом у Варшаві, на доручення якого ще зовсім юний Юзеф Лободовський перекладав для польського видання поезії Тараса Шевченка, він упродовж півстоліття наполегливо торував дорогу українському слову до польського читача.

У довідці про себе, що її Лободовський склав на прохання Барбари Трухан, читаємо: «Скіфська Еллада» в чотирьох томах. Антологія української поезії, що охоплює її цілість. Перший том – від «Слова о полку Ігоревім» до кінця ХУІІІ століття; другий том – ХІХ століття, половина – переклади віршів Тараса Шевченка; третій том – початок ХХ століття й так зване «відродження» на Радянській Україні до 1932 року. Четвертий том: еміграційні поети (1921-1981). Все видання матиме понад тисячу сторінок». Таким був внесок Юзефа Лободовського в популяризацію української літератури у колі польської еміграції, що, безперечно, сприяв зближенню інтелектуалів польських та українських. Аналіз перекладів Лободовського виходить за межі цієї статті. Тож до цього, власноруч складеного Лободовським переліку, варто додати лише дві зауваги. Перша: переклад – це завжди вибір. Переклади Лободовського з української поезії – і це відповідало його внутрішньому стану – є своєрідною антологією опору спочатку царському, а згодом совєтському імперіалізмові: від Тараса Шевченка і до Василя Симоненка та Василя Стуса. Друга: переклад – це завжди освідчення в любові. У випадку Юзефа Лободовського, його переклади є показником його любові до України і жестом солідарності із гнобленою українською культурою.

Ще однією гранню творчості Лободовського, в якій відлунює Україна, є його публіцистична та літературознавча діяльність. Глибокі знання історії України та її сучасних реалій перетворили Лободовського на визнаного експерта не лише в царині української літератури, а й з широкого кола питань, що стосувалися політичної та економічної ситуації в Україні і прогнозування можливих шляхів її майбутнього розвитку. Як справедливо зазначає у статті «Україна в житті Єжи Гедройця та на шпальтах паризької «Культури» відома польська дослідниця Богуміла Бердиховська, «У «Культурі» він (Лободовський) відіграв роль, що її важко переоцінити: не тільки перекладав українську літературу, стежив за сучасним літературним життям у совєтській Україні й серед українських емігрантів, а й успішно займався публіцистикою, присвяченою польсько-українським стосункам». І в усіх своїх дописах та публічних виступах Лободовський залишався речником українсько-польського порозуміння як запоруки самого існування незалежної України та незалежної Польщі. Нашу і вашу свободу він геніально передчував, у неї він щиро вірив, за неї боровся і помер, коли до неї було вже зовсім близько.

В грудні 1977 року, виступаючи в Українському домі в Нью-Йорку, Лободовський наголошував: «Може настати такий переломний момент, коли солідарність наших пригноблених народів, а передовсім народу українського й польського, як найчисленніших народів, може стати умовою програшу чи виграшу боротьби, як це було в минулому. В минулому завжди було так, що коли ми починали сваритися, то при цьому програвали обидві сторони, а завжди вигравала третя сторона. Якщо ж і вигравала одна з цих сторін, то вигравала на короткий час, це були скороминущі перемоги. Завжди той третій у кінцевому підсумку залишався переможцем. Щоб наше порозуміння було тривалим, ми мусимо усвідомити, що існують істини основні й другорядні, зокрема в порівнянні з цією основною істиною врятування наших народів від поглинення московським імперіалізмом».

У цих словах якнайкраще відбита та надзадача, яку ставив перед собою Лободовський, звертаючись до української проблематики: сприяти польсько-українському зближенню в імя спільного демократичного майбутнього двох народів.

Усвідомлення цієї надзадачі прийшло до Лободовського доволі рано. За чверть століття до згадуваного виступу в Нью-Йорку, 1952 року, зявилася друком фундаментальна праця Лободовського «Проти почвар минулого», що спричинилася до широкої дискусії на шпальтах паризької «Культури», де її й було надруковано. Сьогодні можна говорити про утопічність деяких тодішніх ідей Лободовського,  але не можна відмовити авторові у шляхетності міркувань і неупередженості думки. Слово Лободовського часом іронічне, часом дошкульне, але завжди точне. «Почварам минулого» Лободовський протиставить «першість простягнутої руки», формулюючи у такий спосіб перспективу українсько-польських відносин.

Того ж таки 1952 року Лободовський публікує в «Культурі» ґрунтовну статтю «Українська еміграційна література». В колі його зацікавлень загиблі Олена Теліга й Олег Ольжич, померлі Юрій Клен і Леонід Мосендз, а також Василь Барка, Іван Багряний, Михайло Орест, Євген Маланюк, Юрій Шерех, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Святослав Гординський, Оксана Лятуринська  –  цей перелік можна було б подовжувати, а практично – всі значущі постаті української еміграційної літератури, замовчуваної та недоступної в совєтській  Україні. І знов-таки, людина досконалого мистецького смаку, Юзеф Лободовський помічає найсуттєвіше. Читача в сьогоднішній Україні, де нарешті – після десятиліть тоталітаризму та замовчування – вибудовується цілісна картина національної культури, що творилася водночас вдома і в еміграції, не можуть не дивувати в цій статті кілька моментів. І то не лише добра обізнаність автора в українській літературі, а й те, скажімо, як прозорливо він оцінив дебютну збірку поезій тоді ще зовсім юної Емми Андієвської або проста, здавалося б, фраза: «вражає значна кількість перекладів», за якою – справді вражаючий феномен української літератури, де переклад упродовж десятиліть був своєрідною місією зі збереження національної культури та духовності на противагу сурогатним зразкам так званого соціалістичного реалізму. Лободовський, як жоден інший зарубіжний дослідник, усвідомив драматичну долю української літератури ХХ століття: «Внаслідок залізної совєтської політики українська література не могла розвиватися органічно... Були прекрасні письменники, та не було нормального літературного життя. Від 1921 року українська література розвивалася в умовах фізичної еміграції на Заході та еміграції внутрішньої, психічної  - на Сході». Звідси й та висока повинність, що її Лободовський покладає на себе як дослідник і перекладач української літератури, як самовидець, покликаний засвідчити її життєву силу в світі, де Україна залишалася малознаною або й незнаною зовсім.  

Олена КАТАЄВА


ЛОБОДОВСЬКИЙ Юзеф (1909-1988) – польський письменник, перекладач, публіцист.

Дитинство Ю. Лободовського минуло на Кубанщині (з 1914 р.) в українському середовищі, що відбилося на світогляді та всій творчості письменника – палкого прихильника порозуміння між Польщею та Україною на противагу імперським зазіханням Росії.

В багатьох творах він звертався  до української тематики, зокрема, оплакав трагедію М.Хвильового, А.Крушельницького, жертв політичних репресій та Голодомору – поезії «Пісня про Україну», «Дума про отамана Петлюру», «Юрію Косачеві», «Українським поетам», «Пісня про голод», «Митрополит Андрей Шептицький», «Похвала Україні» та інші. Перекладав твори Т.Шевченка, Лесі Українки, Є.Маланюка, М.Ореста, М.Рильського, П.Тичини, В.Симоненка, В.Стуса та інших українських поетів. Автор численних літературознавчих та публіцистичних статей про Україну. З 1939 р. жив на еміграції, помер у Мадриді.

В соціалістичній Польщі був заборонений. Підтримував дружні зв’язки з діячами української еміграції. Окремі поезії Ю.Лободовського переклали С.Гординський, Л.Полтава, Б.Кравців, Яр Славутич, М.Борецький та інші. 1996 р. видавництво «Каменяр» випустило першу в Україні двомовну збірку віршів Ю.Лободовського «Пісня про Україну».

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України